«Друге дихання»

За цей час ми пережили багато чого. І навчилися багато чому. Ми навчилися жити одним днем. Навчилися лягати спати під вибухи та усвідомлювати, що ця ніч може бути останньою. І навчилися дякувати Богові за кожен новий ранок життя. Ми навчилися співпереживати, бо почули про безліч трагічних подій. Ми по-особливому зрозуміли, що світло в домі — це велике благо, і тепло — це не просто «так належить бути». Це, виявляється, велике благословення.

Життя продовжується, попри безліч труднощів, які нам доводиться долати. І Бог, Який допоміг нам до цього часу, допоможе нам рухатися далі.

Останнім часом в моєму розумі час від часу виникає образ, який ілюструє наше життя. У його основі феномен «другого дихання». Відомо, коли спортсмен, наприклад, біжить, то на певному етапі йому здається, що його сили закінчилися. Але якщо протриматися до цього моменту й продовжити рух, то відкривається друге дихання. І я вірю, що в духовному сенсі в Господа є можливість дати нам друге дихання. Дати нам нові сили, коли наші сили прийшли вже до краю. Дати нам нову віру, коли та віра, яку ми мали, уже трохи зазнала втрат.

«Друге дихання» в молитві

Ми з вами живемо в час, коли моляться абсолютно всі. Кажуть, що під час війни атеїстів не буває. В окопах, під обстрілами, коли кулі свистять, так чи інакше кожна людина звертається до Бога. Тим більше моляться віруючі люди. Ми молимося, стоїмо у вірі, просячи, щоби Бог відповів нам у різних сферах, а не лише в контексті нашої перемоги.

Якщо ви тривалий час за щось молитеся й не бачите відповіді, то починаєте стомлюватися. Як казав цар Соломон: «Надія, яка довго не збувається, втомлює серце». Так само й в молитві. Звісно, буває, що відповіді приходять одразу чи дуже швидко. Однак бувають моменти, коли ти молишся, але, здається, нічого не відбувається. І тоді люди запитують себе: «Чи зі мною все гаразд? Чи правильно я молюся? Чи варто робити це?»

Погляньмо на приклад Самого Ісуса. У Нього теж були молитви, на які Отець на відповідав із першого разу. Одна з таких молитов — молитва в Гетсиманії. Ми бачимо, що він кілька разів усамітнювався там для молитви, а потім приходив до учнів і знову повертався, щоб помолитися. Не знаю, скільки було тих молитовних серій у той день. У Євангелії від Матвія описано три таких підходи.

Як ви думаєте, Отець Сина почув з першого разу? Звісно, що почув. Іноді нам здається, коли ми не отримуємо відповіді, що якось не дійшла до Бога ця інформація. Але й Ісус молився тривалий час. Він повторював одне й те ж прохання, і я впевнений, що Отець Його чув. Так само Він чує й нас щоразу, коли ми молимося. Ці молитви нікуди не зникають.

Виникає лише логічне запитання: для чого нам молитися знову й знову, якщо Бог почув нас із першого разу. Більше того, у Біблії сказано, що Бог знає наші молитви ще до того, як вони будуть висловлені. Це зовсім не тому, що нам потрібно Бога якось вмилостивити. Чи нам потрібно Його якось вмовити. Чи якось завоювати Його прихильність. Ні, від наших молитов добрий Бог не стає добрішим. Він не стає милостивішим, бо Він і так милостивий. У цей момент змінюється не Бог, а ми. Ми вчимося Йому довіряти. Ми усвідомлюємо, наскільки Він нам потрібен. Ми розуміємо, наскільки від Нього залежні. І в цей момент щось відбувається із нашим серцем.

Молитва в Гетсиманії не була потрібна Отцеві. Ця молитва була потрібна Ісусові, бо Його душа була сповнена смертельного смутку. І там у молитві Він виливав цей смуток перед Богом, щоб, коли згодом прийде його зрадник, зміг бути цілком незворушним. І далі Він буде спокійним, попри безліч страждань, які доведеться стерпіти. Бо Він здобув перемогу раніше. Він знав, на що іде. Усе це вирішилося в молитві. Однак ця молитва була тривалою.

Коли ми молимося, боремося, коли докладаємо зусилля, то може видаватися, що шлях ще дуже-дуже довгий. Але на певному етапі приходить Божа благодать і відкриває «друге дихання». І те, за що ти боровся, стає більш досяжним. Але це не головне. Головне те, що відбулося й відбувається у твоєму серці.

Але уявіть, якщо Ісус, Який казав, що Він і Отець — одне, так потребував молитви, то наскільки більш наполегливими в молитві повинні бути ми з вами. Якщо Ісус на власному прикладі показав, що Він би без цього не впорався, то наскільки більше треба докладати зусиль і стояти у вірі кожному з нас.

Звідки береться «друге дихання» в молитві? З віри в те, що навіть коли ми не бачимо видимих змін довкола себе, Бог невидимо працює. І передусім працює з нашим серцем.

«Друге дихання» в служінні

Ми всі служимо своїм ближнім тією чи іншою мірою. Якщо ви мама, то служите своїм дітям. Якщо ви на роботі, то служите своїм колегам, молитеся за них і підтримуєте їх. Якщо ви лідер домашньої групи чи церкви, то служите цим людям, які вам довірені.

Але нерідко буває так, що, служачи іншим людям, ми бачимо з їхнього боку невдячність, іноді грубість, хамство, несприйняття. І, будьмо чесними, у нас опускаються руки. Мені не раз доводилося спілкуватися з людьми, які називають себе колишніми служителями. І якщо такі люди є в церкві чи домашній групі, то буває дуже нелегко. Вони у свій час активно служили, чимсь жертвували, але потім у них опустилися руки. Вони стикнулися з відмінністю між очікуваним і тим, що відбулося в реальності. Тому в їхній душі накопичився багаж негативного досвіду. І їм важко служити людям. Вони потребують другого дихання в цій сфері.

Цікаво, чи були такі ситуації в житті Христа? Думаю, були. Тільки уявіть. Ісус іде до Єрусалима і знає, що попереду Його чекає хресна смерть. І Він у дорозі вирішує відкрити своє серце учням. Він розповідає про страждання, які Його чекають. Але минає зовсім мало часу — і до нього підходять двоє його учнів, одні з найближчих. І в них на думці зовсім інше. Вони хочуть поговорити про посади. І мало того, вони скористалися важкою артилерію — послали свою маму. На прохання жінки про те, щоб її сини сиділи праворуч і ліворуч від Ісуса в Його Царстві, Той відповів: «Ви не знаєте, чого просите». Перш, ніж справа й зліва від Ісуса будуть престоли, там будуть хрести. А як щодо померти поруч із Христом? Ці хлопці навіть не замислилися, про що каже їм Ісус, говорячи про хрещення, яким треба хреститися. І одразу ж загукали: «Можемо, можемо!» Але Ісус знав, що не всі з них будуть поруч із Ним, коли Він помиратиме. Я думаю, що в цю мить Христу було дуже важко: Він ділиться з учнями Своїм серцем, а вони у відповідь виставляють Йому свої кар’єрні амбіції.

Але попри все Христос вірив у Своїх апостолів. Цій матері, яка просила за синів, Він сказав: «То не моє розподіляти престоли. Це вирішує Отець». Я думав, що таким чином Він виховано відмовив жінці. Але потім я зрозумів: це була не відмова, це відкриття перспективи, розкриття того, що Бог щось приготував для кожної людини. Може, це не те, про що ми думали, і не те, чого сподівалися, але в Бога обов’язково є щось приготоване саме для нас. У нас є місце, якого більше ніхто не займе. Є покликання, якого більше ніхто не виконає. Є благословення, яке Господь приготував персонально для тебе.

І, можливо, ти лише починаєш робити кроки за Богом, але я хочу, щоб ти знав: у Бога особисто для тебе є план. Бог бачив тебе ще до твого народження й всі твої дні були відомі Йому. І саме віра в те, що Бог щось має, щось приготував для цих недосконалих учнів, тримала Ісуса. І Він їм служив.

Знаєш, звідки береться «друге дихання», щоб не зламатися в служінні складним людям? Із віри в те, що Бог щось приготував саме для цієї людини. Якщо ти не будеш бачити, що Бог щось має для цих людей, ти розчаруєшся. Якщо ти, батько чи мама, не будеш бачити, що Бог щось має для твоїх дітей, то з часом захочеш опустити руки. Якщо ти не будеш вірити в Божу перспективу, то вичерпаються твої сили. Але «друге дихання» приходить тоді, коли ти кажеш: «Ісусе, Ти не здався. І я не здамся. Я буду служити людям».

Тому дивімося на людей очима віри, і Бог відкриє нам «друге дихання» в служінні ближнім.

«Друге дихання» в боротьбі й стражданнях

Ми поглянули на те, наскільки Христос був витривалий у молитві, яким витривалим Він був у служінні людям при всіх їхніх недосконалостях — терпів, вірив, дивився на перспективу. Але зрештою ми приходимо до того, що є центром нашого спасіння — до Голгофи.

Якби я запитав сьогодні, чи є серед нас такі люди, яким зараз важко, то переконаний, що їх було б тисячі. Попри те, що ми маємо особисту боротьбу й внутрішні кризи, ми як країна проходимо складні часи. Це наша власна віа Долороса, де нас бичують і розпинають. Як же впоратися з цим? Де взяти сил, щоб усе це пройти?

Незважаючи на те, що всі ми більшою чи меншою мірою страждаємо, ніхто не зможе сказати, що ці страждання можуть хоч якось порівнятися з тим, що пережив Ісус. Ми часто говоримо про сильний фізичний біль, який переживав Христос. І цей біль справді був великим. Спочатку Його побили римськими бичами, які складалися зі шкіряних пасків зі свинцевими наконечниками, які розривали шкіру. Потім на цю скривавлену спину поклали хреста. І Він мусив, несучи це хрест, йти до місця, де Його вб’ють. Від безсилля Він не раз падав на землю й не міг піднятися. А потім Його прибили до цього хреста, травмувавши сухожилля, де сходяться всі нервові закінчення. І найстрашніше, що було при розп’ятті, — це неможливість дихати. Кожен подих давався ціною великої напруги й болю. Щоб наповнити легені повітрям, Христу треба було піднятися на пробитих руках і вдихнути.

Але є інший бік, про який більшість людей не замислюється. Ісус на хресті взяв на себе всі наші фізичні немочі, наші душевні хвороби, тому ми можемо мати зцілення в Його ранах. Він знає, що таке метастази раку і асфіксія при ковіді, знає, що таке депресія й що відчуває людина, яка перебуває на грані відчаю. Він узяв на себе всі провини людей. Уявіть собі, як нас мучить сумління за один поганий вчинок. А уявіть собі всю вину світу, покладену на одного.

Але й це було не найстрашнішим. В один момент трапився блекаут, з яким всі наші блекаути і поруч не стояли, — Бог закрив небо. І тільки це змусило Христа закричати: «Боже мій, Боже мій, для чого Ти мене покинув? Як Мені бути без Тебе, усвідомлюючи, що я зараз сам-на-сам з усім цим?»

Знаєте, чому Отець покинув Ісуса? Для того, щоб ніколи не покидати нас. Там відбувався обмін: Христос брав на Себе хвороби, щоб нас зціляти. Брав на себе провини, щоб мати право прощати, І Він пережив розлуку з Отцем, щоб ти і я ніколи не мали цієї розлуки.

Знаєте, що в цю мить Ісусу сказав диявол? Він прийшов до Нього у вигляді людей, які вигукували: «Якщо Ти Син Божий — зійди з хреста!» Пригадуєте, що з таких слів починалися й випробування Ісуса в пустелі: «Якщо Ти Син Божий…» І тут я зрозумів, що метою диявола було не те, щоб Христос зробив певні дії: чи то в пустелі, чи на хресті. Метою дияволи було вселити сумнів.

Нині такі слова диявол може шептати й в наші серця. Але я прийшов до висновку, що саме тому, що Ісус був Сином Божим, Він і був на хресті. І саме тому, що ми є дітьми Божими, ми проходимо у своєму житті певні труднощі й несемо свого хреста. І ми його донесемо, якщо ми усвідомлюємо, хто ми є в Бозі.

Отже, джерело «другого дихання» в стражданні й боротьбі — усвідомлення того, ким ти є в Ісусі Христі. Якщо ти це знаєш — усе пройдеш.

Автор послання до євреїв, який знає нашу позицію в Христі, каже до тих, хто є Божими дітьми: «Біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх» (Євр.12:1-3).

Коли ми втомлюємося й виснажуємося, коли нам здається, що більше немає сил, дивімося на Ісуса. Бо «друге дихання» приходить саме тоді, коли ми думаємо про нашого Господа.

Микола САВЧУК

Благовісник, 2,2023